Сину мій, Ікаре, я тобі казав,
Щоб дуже низько над водою
Ти не пролітав;
Казав, щоб не здіймався вгору,
Бо сонце може крила опалить.
Без крил у море ти впадеш за мить
І там свою погибель знайдеш.
Але не слухав ти мене,
Тепер о помочі благаєш,
А я не можу врятувать тебе.
Якщо спущусь я к морю –
Вода мені обмочить крила,
Я розділю з тобою долю,
Хоч буде доля і немила.

Як би ж я знав, що все так вийде.
Я хтів, як краще все зробити.
Я крила вирішив створити,
Щоб стрибнуть і полетіти,
Щоб нам з тобою, сину мій, на волі жити.
А вийшло все як завжди – навпаки.

Сину мій, Ікаре, я тебе благав,
Щоб від мене вдаль ти не відлітав.
А ти не хтів це чути,
Мріяв, певно, мить пташкою побути.
Полетів до сонця з усмішкою милой,
А воно тобі крила опалило.

Добавлено (29.11.2008, 01:46)
---------------------------------------------
Я тебя не смог забыть

Ещё вчера я жил нормальной жизнью:
Гулял, учился и любил.
Но вдруг моей улыбке, наслаждению
Пришёл конец… И я забыл.
Забыл, как мы с тобой вдвоём гуляли
В вечернем парке при луне,
Забыл, как мы загадочно молчали,
И как понравилась ты мне…
Забыл я твой манящий взгляд, твой голос,
Касание губ твоих и рук.
И позабыл уж твой прекрасный образ,
Всё затмевающий вокруг.
Это было всё вчера, а впереди –
Жизнь, в которой нет любви.
Буд-то сердце моё вырвали с груди...
Тут и есть конец пути.
Без сердца я подобен зверю
С пустой, умершею душой,
Утративший надежду, веру…
Но вспоминаю я о той,
Которая живёт у меня в сердце:
Вспомнил я твой взгляд и голос.
Вспомнил твой прекрасный образ.
В моей душе тебе открыта дверца.